“Запрошення сісти до незнайомців в авто. Нав’язливі пропозиції познайомитися. Непрошені дотики, обійми та поцілунки. Посвистування, підморгування, вигукування сумнівних “компліментів”. Це опис реальності, у якій живе більшість жінок. Реальність, у якій доводиться постійно хвилюватися про свою безпеку,” — це початок статті у The Village Україна про загрози, що чатують на жінок щодня. http://bit.ly/34KSfUB

Все так: небезпека чи високі шанси потрапити у неприємну ситуацію є. Дійсно, жінки досі мусять обмежувати себе в пересуванні чи виборі одягу. Чоловіки, до речі, теж. Особливо якщо одяг екстравагантний і це не центр столиці. Так не повинно бути. Це порушує конституційні права людини на безпеку, гідність та свободу. Про таку ситуацію говорять у всьому світі. http://bit.ly/33q84iZ

Особливо в цій статті сподобалися історії про те, як героїні змогли дати відсіч, чи були готові це зробити. Це дуже добре. Оповіді лише про погане, позбавлені історій успіху та заклику до дії — це створення образу приреченої на поневіряння жертви. Навіть можна сказати “віктимний наратив”. http://bit.ly/2CqNlQ8

Термін “віктимний наратив” застосовують в історичному контексті, передусім, щодо народів. Але також і щодо феміністичного дискурсу про насильство і домагання жінок. Віктимний наратив — це відчуття жертвами незаслуженого, аморального та неуникного насильства щодо себе та всієї своєї групи. Навіть якщо члени групи й не переживали насильство безпосередньо, вони все одно можуть проектувати його на себе.

Відчуття себе жертвою — це певний тип мислення, ставлення до речей, очікування насильства щодо себе. Якщо хтось відчуває себе жертвою, то цей стан не минає, і супроводжується звинуваченнями інших, переконаністю в безпомічності, прагненні співчуття і визнання суспільством себе як жертви.

Чим поганий віктимний наратив: “вони” погані, я — “безневинна жертва, яка нічого не хоче змінювати перша”. Уявімо ситуацію: вас схопили в метро за сідницю. Огида і обурення, яку ви відчуваєте, цілком правомірні. Але чи варто відчувати себе жертвою? Чи не варто в такому разі захистити себе, а не лише обурюватися “знахабнілими людьми”?

В одному з досліджень вказано, що принаймні в Британії чоловіки частіше стають жертвами конфліктів в транспорті та при пересадках, ніж жінки. http://bit.ly/2pSrgHL Проте, жінок це лякає більше, і більше говорять про напади саме на жінок. http://bit.ly/33w5oQT

Також жінки бувають ініціаторками сексуального насильства щодо жінок і чоловіків значно частіше, ніж це вважали раніше. http://bit.ly/2p11zo0, http://bit.ly/2JZPvL7 Тобто, не завжди все так, як здається. Тож коли розповідають історії про домагання в метро чи на пробіжці, слід передусім закликати до дії боронитися, а не плекати образ жінки, яку всі кривдять, і чоловіків, які тільки і прагнуть, що когось зґвалтувати.

Апелювання до людей, які лізуть до інших, нічого не дає, доводять дослідження. http://bit.ly/2NwH3oN Слід наголошувати на важливості самозахисту, на його правомірності, різноманітті проявів, можливості зменшення шкоди нападу, на здатності жінок (і всіх людей, взагалі-то) чинити опір насильству, а не трусити кулаками в повітрі інтернету.

Це і є справжній empowerment, так званий power feminism — віра в те, що жінки не дадуть себе скривдити, як противага victim feminism — досить пережиткова форма фемінізму, що розглядає жінок як слабку вразливу групу, яка потребує особливих привілеїв. Віктимний наратив може травмувати і зневірити більше, ніж безпосередньо домагання чи масні погляди. http://bit.ly/2Nx6AOF

Жіноча самооборона працює. Це не лише бойові мистецтва, це також:

▪ Вміння голосового спротиву: крик, розмова, груба лайка.

▪ Вміння встановлювати межі. Люди довкола вас можуть і не знати про активну згоду, особисті кордони і не чекають на спротив.

▪ Вміння керувати страхом і використовувати лють.

▪ Здатність втекти (подумайте наперед, чи ваше взуття підходить для того, аби швидко втекти? чи можете його швидко скинути?)

▪ Газовий балончик в кишені.

▪ Моральна готовність пручатися до останнього. Якщо жінка чинить спротив, то ймовірність того, що напад завершиться зґвалтуванням, на 80-86% менша у порівнянні з відсутністю спротиву. http://bit.ly/36Ku8qO

▪ Інтуїція та здатність передбачити наміри інших людей. Це не про трансцендентний досвід, це про здоровий глузд.

▪ Навчання самозахисту навіть після нападу покращує самосприйняття людей, збільшує їхню впевненість в собі і допомагає пережити травму. А ті, хто чинив опір нападу, менше травмуються цим досвідом.

▪ Найкраще — це пройти курси самозахисту із сертифікованими тренерами чоловіками та жінками.

▪ Впевненість у собі, розуміння сили свого тіла, здатності за себе постояти. Критики жіночого самозахисту кажуть, мовляв, жінки слабші, а вдасться чи не вдасться за себе постояти — залежить від обставин.

Втім, дослідження вказують на протилежне. Жіноча самооборона враховує сильні сторони жіночого тіла (як-от удари ногами). Сам же досвід навчання заперечує стереотип про “слабку стать”. Жінки, що пройшли курси самооборони, менше потрапляють в загрозливі ситуації і можуть їх “розрулити”, тобто уникнути насильства.

У рандомізованому дослідженні виявили, що серед жінок, які пройшли 12-годинний курс вербального і фізичного спротиву, протягом наступного року було вдвічі менше випадків зґвалтувань і на третину менше нападів, ніж в групі, що вивчала лише брошуру. (Ні, зґвалтування ніхто не організовував з метою дослідження). http://bit.ly/2Q1yGTI

Корисні ресурси та статті про самооборону

http://bit.ly/2pTd5lM
http://bit.ly/33q84iZ
http://bit.ly/2Q0F6Cu

Так, проблема насильства, домагань, порушення особистих кордонів складна. Вона потребує низки заходів, аби її вирішити чи хоча б зменшити. Але суспільства змінюються повільно, а бути цілими і неушкодженими треба уже зараз. Слід говорити про незручні речі і привертати до них увагу. Незалежно від того, син у вас, чи дочка, навчайте їх самозахисту і поваги до кордонів інших людей.

Писати про реальність, в якій живуть жінки, чоловіки, діти, військові, в’язні, пацієнти психіатричних лікарень — вкрай необхідно. Але щоразу варто додавати call for action. Це і план, і надія, що все можна змінити на краще. Нам необхідно всім гуртом долати український віктимний наратив та вивчену безпорадність, і ставати не жертвами, а переможцями.