Трансплантація органів є важливим досягненням сучасної медицини, що рятує сотні тисяч життів в усьому світі, а новини про це стали буденністю. Водночас в Україні близько 5000 людей потребують трансплантації, більшість з яких не можуть отримати необхідної допомоги на батьківщині. В статті ми проаналізуємо основні складнощі пов’язані із цією важливою процедурою.

Наша країна займає останні позиції в Європі за показником посмертного донорства на мільйон жителів - 0,1. Для порівняння аналогічні показники Німеччини - 10,4; Польщі - 14,2; Італії - 24,9; Франції - 28,6. Проте з 1 січня 2019 року в Україні почав діяти новий закон про трансплантацію, який приніс необхідні корективи для розблокування трансплантології. Зокрема ключовими пунктами є введення нової термінології; створення єдиної державної інформаційної системи трансплантації органів та тканин; можливість надання особою письмової згоди на посмертне донорство з внесенням відповідної відмітки до паспорта громадянина України та/або посвідчення водія (отже, Україна обрала шлях, так званої, презумпції незгоди); дозвіл на проведення трансплантацій більшій кількості закладів (державним та приватним, що мають необхідну ліцензію). Нещодавно також почав свою роботу реєстр донорів кісткового мозку та було проведено першу неродинну трансплантацію кісткового мозку в Україні.

Незважаючи на це, кількість закладів в Україні, котрі можуть проводити трансплантації все ще залишається досить обмеженою (їх трохи більше 20), а велика кількість українців вимушені отримувати медичну допомогу закордоном. Це пов’язано не лише з матеріальним забезпеченням закладу, а й з складною підготовкою спеціалістів, які здатні проводити подібні втручання. Підготовка ж спеціалістів проводиться лише в декількох центрах України (Київ, Запоріжжя, Львів) та вимагає не лише теоретичного, а й практичного навчання, що ускладнено низькою загальною кількістю проведених трансплантацій.

Щодо згоди на посмертне донорство, то існують два види її надання.

• Opt-in (презумпція незгоди) - донорами є виключно особи, котрі дали на це чітку згоду за життя, наприклад, під час отримання водійського посвідчення або посвідчення особи. Окрім України такої ж політики дотримуються і деякі європейські країни, як Німеччина, Данія, Ірландія та Сполучене Королівство.
• Opt-out (презумпція згоди) - донорами є всі особи, окрім тих, котрі відмовились від цього за життя. Саме таким є законодавство більшості країн ЄС. Використання цієї політики підходить для країн, де більшість населення підтримують посмертне донорство. Значною перевагою є те, що потенційна кількість донорів значно збільшується в зв’язку з оминанням додаткового бюрократичного кроку для надання згоди. Зокрема, наприклад, в Німеччині понад 80% людей підтримують донорство органів, проте лише 32% надали відповідну згоду на це.

Варто також відмітити, що існують поняття донора з серцем, що б’ється та ні.

• Донор з серцем, що б’ється - це особа, якій було діагностовано смерть мозку (діагноз встановлюється групою лікарів з дотриманням суворих критеріїв). Саме від таких донорів можливо провести трансплантацію найбільшої кількості органів (єдиний надійний спосіб забору серця) з найкращими результатами. Проте смерть мозку викликає ряд змін в тілі людини, що потребують використання сучасних способів підтримки життєдіяльності органів.
• Донор з серцем, що не б’ється. В свою чергу поділяється на 2 підтипи: контрольований (особа, в якої розвивається зупинка серця протягом 1-2 годин внаслідок відключення від апаратів забезпечення життєдіяльності) та неконтрольований (особа, в якої розвивається неочікувана зупинка серця).

Якщо у першому випадку можливе проведення швидкого забору органів, то в другому - це є малоймовірним.

Тож з якими міфами найчастіше стикаються українці?

• Мене вб’ють для того, щоб забрати органи

Насправді. Для того, щоб орган підійшов іншій людині необхідно провести ряд тестів на сумісність (група крові, резус-фактор, гістосумісність). Після цього органи донора отримує людина, яка знаходиться найвище в черзі на очікування і є сумісною з ним. Тому навіть якщо відкинути кримінальну складову такого міфу - ймовірність цього є близькою до нуля.

• Це нікому не допоможе

Насправді. Трансплантація для багатьох людей є єдиною альтернативною, яка здатна врятувати життя. Зі слів міністра охорони здоров’я Степанов щодня в Україні помирають 9 людей, котрі так і не дочекались на трансплантацію.

• В мене можуть забрати органи, навіть, доки я ще живий та знаходжусь в лікарні

Насправді. Прижиттєве донорство вимагає окремої згоди та застосовується для трансплантації кісткового мозку. В окремих випадках можливе донорство нирки або частини печінки, проте це не має зв’язку з наданою згодою на посмертне донорство.

Незважаючи на позитивні зміни останніх років, перед нами все ще довгий шлях в вирішенні цієї складної та важливої проблеми.