У той час, коли весь світ та Україна впевнено крокують у бік інклюзивного суспільства, подекуди у побутових розмовах можна почути слова “інвалід”, “дцпшник” та “глухонімий”.

Совєцька доба вирізнялася тим, що люди з інвалідністю належали до стигматизованої категорії. Навколо них існувало безліч стереотипів та їх не вітали у суспільстві. Навпаки, часом людей з інвалідністю надмірно жаліли або героїзували, в той самий час вони не виходили зі своїх домівок. Зокрема, через те, що суспільство не хотіло їх бачити.

Об’єктивно ми не звикли бачити людей з інвалідністю серед нас, а тому ми можемо розгубитися при спілкуванні, бо не знаємо, як поводитися.

Маємо невелику підказку: поводьтеся з людиною з інвалідністю так само, як і з людиною без інвалідності. Звісно, зважати на особливості пересування або поведінки потрібно, але це у жодному разі не є найважливішим у вашому спілкуванні.

Як коректно називати людей з інвалідністю?

Люди з інвалідністю. Про це йдеться у Конвенції ООН про права людей з інвалідністю, також це закріплено на законодавчому рівні в Україні. https://bit.ly/2uNxQ4q

Якщо при розповіді про людину з інвалідністю вам потрібно уточнити, яку саме інвалідність він чи вона мають, говоріть “людина, яка”. Наприклад, людина, яка має ДЦП, людина, яка не чує, або людина, яка користується інвалідним візком. У цьому полягає ідея people first language. https://bit.ly/2UbqJNJ Так інвалідність не є головною ознакою людини.

Найкращий спосіб — називати людину на ім’я (про це круто розповідає Dmytro Schebetyuk у відео від Телебачення Торонто: https://bit.ly/36PSJcJ) Адже вроджена інвалідність чи набута, вона не визначає людину як особистість.

Не ставте інвалідність на перше місце

Людина — передусім. Коли ви спілкуєтеся з людиною з інвалідністю, спілкуйтеся з людиною. Якщо вам складно не звертати увагу на функціональні порушення, подумайте, що саме є для вас незвичним.
Люди зі складною формою інвалідності (параліч, порушення розвитку абощо), які не мають змоги говорити, теж мають право голосу. Не вирішуйте замість людини нічого, не спитавши у неї попередньо згоди.

Спитайте, чи потрібна допомога перед тим, як допомагати

Не хапайте за руку незрячу людину без сказаного вголос попередження та не починайте вести її кудись, якщо сама людина не попросить про допомогу. До прикладу, паркан, якого вона тримається, може бути єдиним орієнтиром в просторі. Не починайте керувати інвалідним візком, якщо людина, яка ним користується, не попросила допомогти з пересуванням.

Вам може здаватися, що людина з інвалідністю не може впоратися з якоюсь задачею, та згадайте, що вона так живе завжди (не лише тоді, коли ви бачитеся з нею), а тому навички, необхідні для виживання, у неї є. Якщо ж чітко лунає прохання про допомогу, допоможіть.

Зважайте на простір, де ви знаходитеся

Універсальний дизайн передбачає безпечний та комфортний простір для всіх, хто у ньому знаходиться. https://bit.ly/37MTCnr Людина, яка користується інвалідним візком, наприклад, почуватиметься безпечніше, якщо ви будете гуляти рівною дорогою. Незрячій людині можна допомогти дістатися потрібної адреси, якщо ви бачите, що простір не адаптований під її потреби.

 Думайте перед тим, як говорити

Люди, які користуються інвалідним візком, ходять гуляти в парк, а не їздять, тому коли запрошуєте прогулятися, не переплутайте дієслова. У спілкування з незрячими людьми вживати вислів “побачимося” — коректно.

Коли ви маєте розмову з людиною, яка не чує та спілкується жестовою мовою, а з перекладом вам допомагає перекладач жестової, утримуйте зоровий контакт безпосередньо із співрозмовником. Це так само стосується і людей з порушенням розвитку: говоріть до співрозмовника, а не до людини, яка його супроводжує. Не варто починати говорити “дитячим голосом”, ніби з маленькою дитиною — це ображає.

Не зачіпайте особистий простір

Правило, яке є звичним для більшості, чомусь порушується при спілкуванні з людьми з інвалідністю. Не варто торкатися білої тростини, кохлеарних імплантів або інвалідного візка, бо це — частина особистого простору. Якщо вам цікаво, краще запитайте дозволу.

Також будь-які фізичні контакти можуть бути неприйнятними для людей з розладом аутистичного спектра (РАС).

Не варто одразу після знайомства ставити питання: “А ти такий від народження?” “Це, мабуть, була жахлива аварія?” “Ти сумуєш за тим часом, коли ще могла бачити?” Зазвичай люди з інвалідністю розповідають свою історію близьким людям, але аж ніяк не новим знайомим.

Не жартуйте з теми інвалідності даремно

Перед тим, як жартувати з людиною з інвалідністю на тему інвалідності, переконайтеся, що їй комфортно чути такі жарти від вас або від будь-кого іншого. Здоровий гумор допомагає прийняти ситуацію, але він має бути доречним. https://bit.ly/36OyvQd До прикладу, не варто приводити на заняття з бальних танців дівчину, яка займалася ними до травми на хребті, лише аби посміятися.

Не жалійте та не героїзуйте людей з інвалідністю

Жалість — емоція, яка не має жодного підґрунтя та не спонукає до дій. А героїзація людей з інвалідністю не має жодного сенсу, адже у кожної людини свій рівень психологічної стійкості та своя межа випробувань у житті, яку вона може витримати. http://bit.ly/2GU6zjL

Інклюзивне можна назвати суспільство, де всі його учасники однаково залучені до взаємодії. Людяність — наше все.

→ Детальніше про інклюзивні лексику та підхід можна дізнатися тут: https://bit.ly/2GIgoAV
→ А пройти тест на знання інклюзивної мови тут: https://bit.ly/36GLPGp