Гомеопатія залишається однією з найбільш суперечливих тем у медицині, хоча, здавалось би, все давно має бути зрозуміло. Спробуємо розібратись, що ж саме із нею не так.
Гомеопатія – це терапевтичний метод із застосуванням сильно розведених речовин, розроблений Самуелем Ганеманом ще наприкінці ХVIII століття і досі зустрічається не лише на теренах країн пострадянського простору, але і в багатьох інших державах. Донедавна – і як навчальна дисципліна у деяких медичних ВНЗ. В Канаді є навіть гомеопатичний коледж, розкритикований у 2012 за публікацію антивакцинаторських тверджень.
Гомеопатія базується на двох основних принципах: 1) «подібне лікує подібне», тобто пацієнтам із певними симптомами може допомогти препарат, який призводить до появи цих самих симптомів у здорових людей; 2) гомеопатичні препарати зберігають біологічну активність після багаторазового розведення, навіть якщо їх розведення перевищує число Авогадро (кількість структурних одиниць (атомів, молекул або інших) в одномумолі речовини, що дорівнює 6.02214076×1023 моль−1. Наприклад, препарат під назвою «Осцилококцинум» містить в якості діючої речовини екстракти печінки і серця мускусної качки, розведені настільки, що діюча речовина не визначається: розведення від 1 до 10 позначаються знаком "X". Отже, 1Х розведення = 1:10 або 1 частина діючої речовини на 10 частин води; 3X = 1: 1000; 6X = 1: 1000000. Розведення від 1 до 100 позначаються знаком "С." Отже розведення 1С = 1: 100; 3С = 1: 1000000. Розведення 24X або 12C або більше не містять жодної молекули вихідного активного інгредієнта. Осцилококцинум розведений до 200С.
Практики вважають, що чим більше речовина розводиться таким чином, тим більше її терапевтичний потенціал для лікування симптомів. Багато гомеопатичних препаратів складаються із речовин, які настільки багато разів розводили у воді, що вихідна речовина може навіть не визначатись взагалі.
Лікарі, які практикують гомеопатію, як правило, розпитують пацієнтів про стан здоров'я і супутню патологію, а також про загальне самопочуття, емоційний стан, спосіб життя та дієту. Виходячи з цього, вони приймають рішення щодо курсу гомеопатичних препаратів, найчастіше у формі таблеток, капсул або настоянок (розчинів). Іноді зустрічаються і максимально незвичні питання, як-от про колір очей або жорсткість ліжка чи характер.
Гомеопатія застосовується при надзвичайно широкому спектрі захворювань. Багато практикуючих лікарів вважають, що вона може допомогти при будь-якому патологічному стані.
Серед найпоширеніших станів, при яких призначається гомеопатія, є астма, вушні інфекції, поліноз, депресія, стрес і підвищена тривожність, різноманітні алергії , дерматити, артрити, артеріальна гіпертензія.
Деякі гомеопатичні продукти (які називаються "нозодами" або "гомеопатичними щепленнями") рекламувались раніше як альтернатива щепленням, однак фахівці з Центру контролю та профілактики захворювань США заявляють, що немає достовірних наукових доказів на підтвердження цієї інформації.
Мало який інший спосіб лікування викликав більше суперечок і дискусій, ніж гомеопатія. Існування неоднозначних доказів не є незвичним явищем у терапевтичній галузі. Одним із рішень для вирішення таких суперечностей є проведення систематичних оглядів та мета-аналізів детальних досліджень. У 1997 група науковців, базуючись на результатах власного мета-аналізу, висловили думку, що гіпотеза про те, що клінічні ефекти гомеопатії повністю обумовлені ефектом плацебо, не зовсім правдива. Автори також заявили, що не було виявлено жодних ознак того, що гомеопатія явно перевершує ефект плацебо, і наявно було недостатньо доказів, що гомеопатія є однозначно ефективною для будь-якого окремого клінічного стану. Незважаючи на це та інші застереження, гомеопати у всьому світі відзначали цю публікацію як остаточний доказ на користь цього методу. З тих пір з’явився шквал інтересу до гомеопатії, і було опубліковано ще кілька систематичних оглядів.
У 2002 році було проведено мета-аналіз усіх наявних на той час релевантних досліджень, присвячених ефективності призначення гомеопатії. Було проведено одинадцять незалежних систематичних оглядів і не знайдено жодних вагомих доказів на користь гомеопатії. Зокрема, не було стану, який би переконливо реагував на гомеопатичне лікування, порівняно із плацебо або контрольними втручаннями. Одночасно, не було жодного гомеопатичного препарату, який би продемонстрував клінічні ефекти, які б переконливо відрізнялися від плацебо, тому їх не можна рекомендувати для призначення в клінічній практиці лікарів.
У 2010 році в доповіді National Health and Medical Research Council з питань гомеопатії експерти дійшли висновку, що „не було достовірних доказів досліджень ефективності гомеопатії для лікування ряду станів здоров’я”. Науковці також наголосили на тому, що фінансування Національною службою охорони здоров’я у Великій Британії гомеопатії (ще з 1948 року) та видача Агентством з регулювання лікарських засобів та медичних товарів дозволів на ліцензування подібних продуктів, які згодом з’являються на аптечних полицях, є небезпечними кроками до схвалення гомеопатії як ефективного методу в медицині. Щоб зберегти довіру пацієнтів та не наражати їх на небезпеку, уряд, на думку фахівців, не повинен схвалювати використання методів плацебо, включаючи гомеопатію, тому гомеопатія не повинна фінансуватись Національною службою охорони здоров’я, а Агентство з регулювання лікарських засобів та медичних товарів має припинити ліцензування гомеопатичних продуктів.
Гомеопатія наразі відсутня в загальному доступі у всіх регіонах Великої Британії. У 2017 році Національна служба охорони здоров’я у Великій Британії рекомендувала лікарям загальної практики та іншим лікарям припинити призначення та видачу гомеопатичних засобів через відсутність «чітких або вагомих доказів на користь використання гомеопатії».
Національна рада зі здоров'я та медичних досліджень Австралії у 2015 році опублікувала масштабний огляд, присвячений вивченню ефективності гомеопатії. Оцінивши понад 1800 досліджень з гомеопатії, Національна рада з питань охорони здоров’я та медичних досліджень Австралії змогла знайти лише 225, які відповідали критеріям аналізу. Аналіз у кінцевому підсумку нараховував 40 систематичних оглядів і мета-аналізів про застосування цього методу при найрізноманітніших станах, від лікування ВІЛу/СНІДу та фіброміалгії до синдрому дефіциту уваги і гіперактивності та деменції. І систематичний огляд цих досліджень не виявив «жодних якісних доказів підтвердження ефективності гомеопатії при лікуванні вказаних у дослідженнях станів здоров’я».
Управління з продовольства і медикаментів США попередило споживачів про необхідність ставитись обережніше до виробів, позначені як гомеопатичні. Наприклад, у 2017 році опубліковане попередження для споживачів, що деякі гомеопатичні таблетки для прорізування зубів мають надмірну кількість токсичної речовини, що міститься у беладоні; у 2015 році також опублікований заклик не покладатися на безрецептурні препарати від астми, які позначаються як гомеопатичні, оскільки FDA не оцінює їх безпеку та ефективність.
Попри відсутність адекватної доказової бази, гомеопатія лишається популярною як серед населення, так і серед медичних працівників, тому досі можна зустріти той чи інший гомеопатичний засіб в листку призначень. Безумовно, на час створення даний метод був однозначно менш небезпечним за кровопускання чи припікання ран розпеченим залізом і здавався практично революційним. Але, враховуючи нестримний розвиток науки і можливість вивчити і дослідити ефективність будь-яких методів лікування, раціональніше було б лишити гомеопатію в минулому і приділити трохи часу більш доказовим підходам.
