Питання про спілкування з військовими сьогодні турбує багатьох в Україні. Якщо ви хочете їх підтримати, висловити подяку, турботу чи занепокоєння, пам’ятайте, що слова теж можуть поранити, зачепити важкі спогади.

Як не варто спілкуватися з військовими, яких запитань уникати?

Не жалійте військового, адже жалість веде до безнадії та спустошення. Висловлюйте підтримку та віру, вони нададуть йому сил та натхнення.

"А чи вбивав ти на війні?".Військові виконують накази, бойові завдання, ліквідують ворога, захищають всю країну від нападу.

"А чи страшно тобі було?". Страшно кожному, хто бачив війну, хто на власному досвіді пройшов цей шлях. Нагадування про це почуття може повернути біль і тугу. Страх - природна реакція організму на реальну чи уявну загрозу життю.

"А що ти робив на війні?".На війні не "щось роблять", на війні служать свободі, добру, своєму народові, покладають за це своє життя.

"Коли ми переможемо?".Питання, на які військовий не може дати вам відповідь, можуть спонукати його до почуття провини через неспроможність вплинути на процес, як того очікують. Натомість підтримкою для героя буде ваша впевненість і віра в перемогу.

"Я за тебе дуже хвилююся", але це звучить так: "Через тебе я не можу знайти спокій та постійно перебуваю у тривожному стані". Якщо ви не можете впоратися з хвилюванням, то це зона вашої відповідальності, зона роботи з власними емоціями та почуттями. Не потрібно перекладати відповідальність на військового, який відповідає за свободу нації.

"Навіщо ти туди пішов?". Тим самим ви знецінюєте та не підтримуєте вибір людини. Водночас знецінюється поняття свободи, єдності, людського життя.

"Російська армія не вміє воювати, вони слабші за нас". Безперечно, наша сила та єдність вражає, проте коли військовий втрачає на полі бою свого побратима від рук "слабкої армії", це забирає його сили та віру.

Коли ви побачили військового на вулиці, не потрібно бігти з обіймами чи кричати про подяку через усю вулицю, це може бути не зовсім приємним для людини, яку ви бачите вперше. За нагоди можна пригостити кавою чи чаєм, проте обов’язково запитайте, чи можете ви це зробити на знак пошани й подяки від щирого серця.

Коли військові спілкуються зі своїми рідними чи близькими й щоразу чують сумний голос зі скаргами на втому й життя, це ніяк їх не підтримує й не допомагає. Розповідайте про свої мрії щодо майбутнього, це зафіксує вашу віру в перемогу та воїна, нагадає, що його/її служба потрібна. Говоріть про своє життя так, як би ви це робили зі своїми друзями, - про позитивні події, про те, що вам вдалося зробити, що вас підтримує у складних ситуаціях.

Не забувайте дати висловитися військовому/військовій: запитуйте, що він або вона хоче розповісти, що цікаво дізнатися про вас. Також можна поцікавитися, як саме ви можете його/її підтримати. Не варто нав’язувати свою думку, якщо людина не просить про пораду чи допомогу.

Військовим складно пояснити свій досвід цивільним, тому ставтеся до цього з розумінням та пам’ятайте, що інколи вислухати – це потрібно й важливо.

Матеріал підготовлено за інформацією посібника Центру громадського здоров’я "Духовна та психологічна підтримка під час війни".

Електронна версія – за посиланням:

Православна Церква України: https://cloud.phc.org.ua/index.php/s/7NC85zewPbQNTeo

Українська Греко-Католицька Церква: https://cloud.phc.org.ua/index.php/s/LagyJQZJgFgLDfw

Посібник розроблено в рамках проєкту міжнародної технічної допомоги "Надання підтримки Центру громадського здоров’я МОЗ України для зміцнення та розбудови спроможності системи охорони здоров’я для здійснення кращого моніторингу, епідеміологічного нагляду, реагування на спалахи захворювання та їхньої профілактики" за підтримки Центрів контролю та профілактики захворювань США (CDC) Департаменту охорони здоров’я та соціального забезпечення США (DHHS).