Коли людина переживає втрату або перебуває у стані шоку, марно говорити їй, що вона має заспокоїтися, взяти себе в руки. Не варто стимулювати або зупиняти якісь реакції.
Наприклад, якщо у людини, яка переживає шоковий стан, почався тремор, не треба перешкоджати. Навпаки необхідно створити простір, щоб вона могла цю реакцію допрожити. У цей момент насправді людина потребує, щоб подбали про її базову безпеку. Річ у тому, що у стані шоку ми можемо бути недостатньо критичними: не повною мірою усвідомлювати якісь загрози, недостатньо орієнтуватися у просторі.
У такі моменти важливо повертати людину в момент «тут і тепер». Можна ставити їй якісь базові запитання: Що ти перед собою бачиш? Що ти чуєш?
Під час спілкування з тим, хто горює, не кажіть «Я тебе розумію», якщо ви не маєте подібного досвіду до того, який пережила ця людина. Бо інакше це звучить як знецінення. І радше може образити людину, ніж підтримати.
Не можна навʼязувати людині якихось реакцій, говорити «поплач» або «не плач», «тримайся» та подібне.
Натомість наводить приклади того, що варто робити:
- бути поруч з людиною,
- говорити: «Я поруч», «Ти не сам/сама», «Я можу допомогти, якщо тобі потрібна ця допомога»,
- запитати: «Чим я можу бути тобі корисним/корисною?», «Що я можу для тебе зробити?»
Більше про те, чого не слід казати людям, які перебувають у стані шоку, та як реагувати, щоб справді допомогти, – у сюжеті «Як не потрібно підтримувати людей в горі» спецпроєкту «Жити далі».
У цьому відео психологиня-практик, травматерапевтка Тетяна Сіренко пояснює, чому не можна радити «поплакати», «відпустити» та «не переживати». Як традиційні для підтримки фрази «тримайся» і «мені шкода» завдають ще більшого болю. Та що саме ми можемо зробити, щоб справді допомогти людям, які переживають втрату.
Довідка: спецпроєкт «Жити далі» реалізується у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я.
