Відкриваючи Конгрес, до присутніх зі словами привітання звернувся Руслан Ткаченко, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, заві­дувач курсом тематичного удосконалення з акушерської анестезіології та реанімації для лікарів-анестезіологів та акушерів­гінекологів. Зокрема він зазначив, що приємно бачити всіх присутніх у залі, побажав учасникам плідної роботи, а також висловив вдячність усім, хто став небайдужим до такого заходу. Особливу вдячність висловив закордонним гостям та колегам і друзям-анестезіологам професорам Феліксу Глумчеру та Сергію Дуброву, а також акушерам-гінекологам, без кого цей захід був би не таким яскравим.

Присутніх привітав Сергій Дубров, професор кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, президент Асоціації анестезіологів України. Зокрема він сказав: «Немає більш відповідальної та напруженої роботи серед медичних професій, ніж у акушерських анестезіологів. Тому, вітаючи всіх вас, шановні колеги, із відкриттям форуму, хочу ще раз побажати плідної роботи й опанування нових вершин майстерності у цій нелегкій справі». До присутніх також звернувся Фелікс Глумчер, завіду­вач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії медичних наук (НАМН) України. Зокрема він підкреслив, що низько вклоняється анестезіологам, які вибрали місцем своєї професійної діяльності пологовий будинок: «Ваша професійна майстерність (попри всі наші негаразди) — на гідній висоті, й тому підтвердженням є велика кількість іноземних гостей на форумі. Бажаю вам успішної роботи на Конгресі та в повсякденному професійному житті», — наголосив оратор.

Від колег акушерів-гінекологів до присутніх із теплими словами привітання звернулася заступник директора з наукової роботи Державної установи «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України», доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, завідувач відділення ендокринної гінекології Тетяна Татарчукта перший проректор Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України за спеціальністю «Акушерство та гінекологія», заслужений лікар України Юрій Вдовиченко. Зокрема він з великим задоволенням привітав присутніх на науковому форумі й передав слова вітання від ректора Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика академіка НАМН України, професора Юрія Вороненка: «Саме за підтримки ректора започатковано курс акушерської анестезіології в академії. І практично всі присутні в цьому залі є нашими випускниками. Я щиро вітаю вас із відкриттям заходу, бажаю вам плідної роботи і професійних успіхів», — завершив свій виступ Ю. Вдовиченко.

Доповідач із Ізраїлю професор Олександр Злотник, директор Департаменту анестезіології та інтенсивної терапії Університетського медичного центру імені Моше Сороки, свою промову присвятив досить драматичній темі, а саме — невідкладній допомозі вагітним із гострою зупинкою серця: «Я не знаю більш напруженої ситуації за ту, що виникає при зупинці серця. Питання збереження життя матері й дитини — основне й нагальне завдання. На щастя, частота такого явища не така вже й висока, але дорого коштує. Згідно зі статистичними даними, материнська смертність, спричинена гострою зупинкою серця, трапляється із частотою один випадок на 12 тис. пологів. Хочу нагадати, — підкреслив доповідач, — що мова йде про материнську смертність протягом 42 днів із моменту пологів. На сьогодні всі основні принципи невідкладної допомоги у разі гострої зупинки серця у вагітної добре розписані у рекомендаціях Американської та Європейської асоціацій кардіо­логів. Проте, на мій погляд, є суттєві принципові моменти, на яких я хочу зупинитися. Перш за все — це добре навчений та натренований мультидисциплінарний колектив у складі анестезіолога, лікаря інтенсивної терапії, кардіолога, лікаря акушера-гінеколога, неонатолога та сестринського персоналу. Досить важливим є виявлення загрозливих станів, здатних спричиняти зупинку серцевої діяльності, та їх усунення. Коротко, це — активне моніторування серцевої діяльності для виявлення загрозливих аритмій, зменшення кавальної компресії вагітною маткою та запобігання синдрому «нижньої порожнистої вени». Повернувши породіллю на лівий бік, необхідно забезпечити венозний доступ для довенних інфузій вище рівня діафрагми та заздалегідь визначитись із життєздатністю плода, що зумовить правильний вибір у разі невідкладних заходів. Головним же та доцільним на етапі запобігання розвитку загрозливих розладів у породіллі, — підкреслив оратор, — стане переведення вагітної у палату інтенсивного нагляду та відповідне інтенсивне лікування.

У разі серцевої зупинки невідкладні заходи необхідно розпочати щонайшвидше. Середній медичний персонал має розпочати реанімаційні заходи, не очікуючи лікаря, реанімаційна бригада в лікарні викликається за єдиним номером. Дефібрилятор має бути біля ліжка, кисень підведено, активний масаж серця продов­жувати 2 хв із наступним вдихом повітря в легені. Зупинка масажу серця не більше ніж на 10 с для проведення деполяризації. Потужність біполярного розряду — 120–200 Дж, монополярного — 360 Дж. Гіпервентиляція недопустима, оскільки значно підвищує ризик смертності від набряку мозку, — наголосив професор О. Злотник. — У разі констатації біологічної смерті матері й наявних ознак життєздатності плода — кесарів розтин з метою збереження життя плода може виконати анестезіолог. Бажано на процедуру витратити не більше 4 хв. Водночас слід пам’ятати, що завмерлий, нежиттєздатний плід потребує термінового розродження, що значно підвищує шанси на вдалу реанімацію породіллі», — додав доповідач.

Одним із загрозливих станів у вагітних є розвиток дихальної недостатності, що стало темою доповіді професора Ф. Глумчера. Дихальна недостатність у вагітних — досить актуальна проблема, частота її становить 0,1–0,2%. Причин для її розвитку більше ніж достатньо. Це зумовлює не лише підвищений ризик розвитку несприятливих подій у матері, а й значно погіршує газообмін плода. Доповідач детально зупинився на етіо­логічних чинниках розвитку дихальної недостатності у вагітних та патоморфологічних механізмах порушення альвеолярного газообміну. Головним чинником, що викликає загрозливе порушення альвеолярної вентиляції та газообміну, є порушення легеневого комплаєнсу та формування залишкової дихальної ємності легень із розвитком гіпоксемії та дихального алкалозу і кисневого голоду плода.

Проте найбільш загрозливе становище у вагітної виникає під час розвитку гострого респіраторного дистрес-синдрому (ГРДС), як зауважив професор Ф. Глумчер. Оскільки патогенез ГРДС вивчений недостатньо, відомо, що головним етіологічним чинником є накопичення значної кількості прозапальних факторів (протеїназ, простагландинів, продуктів перекисного окиснення ліпідів, лейкотрієнів тощо) у капілярах легень. Це, у свою чергу, підвищує плазматичну проникність до міжклітинного простору, що спричиняє розвиток набряку легень та їх ателектазування. Порушення каркасної здатності альвеолярного русла легень, зменшення їх вентиляційної ємності — головна причина порушення дифузії кисню та вуглекислого газу з розвитком гіпоксії та гіперкапнії. Розвиток набрякового процесу, формування «вологої легені» призводить до легеневої гіпертензії, що є характерною ознакою ГРДС. Оскільки на сьогодні наші можливості впливати на тонкі механізми етіопатогенезу ГРДС обмежені, головним і дієвим методом лікування у разі цієї тяжкої патології є штучна вентиляція легень (ШВЛ) із позитивним тиском кінця видиху. Хоча ШВЛ і дієвий захід, без медикаментозної терапії не обійтися. Перш за все:

• глибока седація показана у ситуаціях при низькій сатурації, резистентній до лікування, до відновлення показників насичення крові;
• призначення релаксантів показано лише у перші три дні, коли важко адаптувати пацієнта до апарата ШВЛ;
• позиціонування хворого для профілактики гіповентиляції базальних відділів легень (для вагітних це вертикалізація чи лежання на одному з боків);
• обов’язковий контроль шляхом проведення комп’ютерної томографії стану вентиляції легень (!!!);
• широке застосування неінвазійної ШВЛ або екстракорпоральної вентиляції легень;
• інфузійна терапія в досить обмеженому вигляді й лише у разі необхідності відновлення волемічного стану;
• обов’язкове парентеральне харчування;
• передчасні пологи як виняткове втручання для поліпшення оксигенації вагітної.

Завершуючи доповідь, Ф. Глумчер наголосив, що цей перелік заходів може значно поліпшити лікування пацієнток із ГРДС та знизити материнську летальність.

Проблема невідкладної допомоги, її своєчасність та адекватність — чи не найголовніша тема сучасної анестезіології, а саме, коли це стосується вагітних. Особливо небезпечною може бути ситуація у разі політравми у вагітних. Ось чому доповідь професора С. Дуброва викликала чималий інтерес. Інтенсивний ріст транспортного і виробничого травматизму, а також збільшена кількість природних і техногенних катастроф істотно змінили структуру механічних ушкоджень. До того ж, специфічною особ­ливістю ушкоджень різних локалізацій при політравмі є синдром взаємного обтяження, підкреслив доповідач, що суттєво погіршує прогноз лікування. Автомобільна травма — найчастіша причина пошкоджень у мирний час, частота її — 207 випадків на 100 тис. вагітних, падіння та побутовий травматизм — на другому місці, як наголосив С. Дубров. На жаль, тяжкі пошкодження у вагітних із політравмою виявляють у 10% випадків, а найбільш загрозливими станами є розриви матки та внутрішні кровотечі й відшарування плаценти. Однією з головних причин високого травматизму під час автомобільної катастрофи є нехтування необхідністю користуватися пасками безпеки та неправильне їх використання. Проте необхідно зупинитися на особливостях надання допомоги. Бажано, аби травмовані мали можливість отримувати її у спеціалізованих центрах. Допомога має бути наданою якомога раніше з дотриманням алгоритму за протоколом ATLS (Advanced Trauma Life Support), і вагітність тому не має ставати на заваді. Головним дієвим чинником успіху має стати правило «золотого» часу («Golden» hour) — тобто послідовне, швидке й однотипне надання допомоги на всіх етапах — від місця події до спеціалізованого хірургічного закладу. Послідовність дій передбачає:

• першочергове лікування, спрямоване на ушкодження і стани, які безпосередньо несуть загрозу життю;
• відсутність повноцінного обстеження з метою уточнення характеру ушкодження не має перешкоджати лікуванню, головним має стати клінічна картина у виборі тактики лікування;
• дані анамнезу також не мають особливої ваги, аби впливати на лікувальну тактику;
• реанімаційні заходи необхідно проводити паралельно із клінічною оцінкою загального стану потерпілої;
• обов’язковим має бути обстеження з проведенням комп’ютерної томографії для уточнення характеру пошкоджень при всіх видах політравми, і вагітність тому також не має перешкоджати; необхідно широко застосовувати ультразвукове дослідження (УЗД), особливо стану вагітної матки.

«Однак головним при наданні допомоги вагітним із політравмою слід вважати повноцінне відновлення об’єму циркулюючої крові (ОЦК — рестриктивна інфузія) за рахунок збалансованих розчинів для довенного введення. Слід пам’ятати про екстрене розродження, оскільки це може значно поліпшити реанімаційні заходи, а також позиціонування вагітної на лівому боці для зменшення негативного впливу вагітної матки на кровообіг. Думаю, що такий комплекс заходів стане вам в нагоді», — додав доповідач.

Розриви матки у період вагітності, на жаль, є тією загрозливою і драматичною ситуацією в акушерстві та гінекології, яка потребує максимальної мобілізації професійних навиків та вмінь від бригади лікарів. Своїм досвідом із цього приводу поділився завідувач кафедри акушерства та гінекології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН УкраїниЛеонід Маркін. Як підкреслив доповідач, підвищення частоти хірургічних втручань на матці з метою видалення доброякісних пухлин, пологів методом кесаревого розтину призвели до збільшення кількості випадків цього ускладнення. На сьогодні розриви матки під час пологів становлять 0,3–0,4%, понад 66% з них — гістопатичного генезу. Тому особливо уважного ставлення потребують породіллі із втручанням на міометрії в анамнезі. Внутрішньоматкові гематоми, дискоординація родової діяльності й погіршення серцевої діяльності плода, кров’янисті виділення із піхви, гіпертонус матки, різкий біль в епігастральній ділянці — головні предиктори неминучого розриву матки під час пологів, наголосив професор Л. Маркін. Несвоєчасно вжиті заходи неминуще призведуть до гострого розриву матки з явищами геморагічного гіповолемічного шоку, коли без хірургічного втручання буде вкрай важко справитися із ситуацією. Далі професор Л. Маркін детально зупинився на патогенезі розриву вагітної матки. Як підкреслив доповідач, голов­ним чинником розриву є порушення кровотоку у стінці матки. Тому серед першочергових заходів, які б могли запобігти неочікуваній ситуації, є обов’язковий УЗД-контроль стану патологічного рубця на матці кожні 7 днів у період вагітності після 36 тиж із виявленням порушення внутрішньоматкового кровотоку. Виявлення УЗД-ознак витончення рубця на матці у пізній термін вагітності або під час пологів потребує нагальної госпіталізації для ретельного спостереження та прийняття рішення у разі необхідності хірургічного розродження. «Особливої уваги з цього погляду потребують також особи, які народжували багато разів, та жінки з численними абортами в анамнезі. Така настороженість дасть змогу уникнути загрозливого розриву матки і знизить материнську летальність», — додав оратор.