ОГЛЯД

Предіабет - проміжний стан гіперглікемії, при якому показники глюкози крові вище норми, але нижче порогових значень для постановки діагнозу цукровий діабет. Хоча діагностичні критерії предіабету не однакові в різних міжнародних професійних організаціях, він залишається фактором високого ризику розвитку цукрового діабету з щорічним показником прогресування 5 -10%.

Дані досліджень свідчать про зв'язок між предіабетом та майбутніми ускладненнями цукрового діабету, а саме:

А. Мікроангіопатіями:
• ранньою нефропатією
• нейропатією,
• ранньою ретинопатією

Б. та підвищенним ризиком виникнення макросудинних захворювань – ішемічної хвороби серця, інфаркту міокарду, мозкового інсульту.

ЩО ТАКЕ ПРЕДІАБЕТ І ЧОМУ ЦЕЙ СТАН ВІДДІЛЯЄТЬСЯ ОКРЕМО ВІД ДІАБЕТУ?

• Предіабет - це стан, який характеризується підвищенням рівня глюкози в крові вище норми, але нижче визначеного порога діабету. Вважається, що такий пацієнт з предіабетом знаходиться у групі ризику з високими шансами на розвиток діабету.
• Хоча предіабет зазвичай перебігає без симптомів, він завжди передує дебюту діабету. Підвищення вмісту цукру в крові в даному випадку є постійним, і тому стан предіабету не можна вважати цілком безпечним.

Мета цього огляду полягає в описі проблем, пов'язаних з діагностикою предіабету, можливими несприятливими медичними наслідками, що пов'язані з предіабетом, варіантами втручань при предіабеті та обґрунтуванням їх використання в клінічній практиці.

ДІАГНОСТИКА ПРЕДІАБЕТУ

Різні медичні асоціації визначили критерії предіабету, які не є однаковими для всіх.
Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) визначила предіабет як стан проміжної гіперглікемії, використовуючи два специфічні параметри:

- гіперглікемія натще, яка визначається як рівень глюкози в плазмі крові на рівні 6,1-6,9 ммоль / л (від 110 до 125 мг / дл)

- порушення толерантності до глюкози визначають як рівень глюкози в плазмі 7,8-11,0 ммоль / л (140-200 мг / дл) після прийому 75 г глюкози перорально

- комбінації цих двох показників на підставі 2 годинного орального глюкозо-толерантного тексту (ОГТТ).

Американська асоціація діабету (ADA) дає наступні референтні значення:

- порушення толерантності до глюкози – 7,8-11,0 ммоль / л (140-200 мг / дл),
- має нижчу нижню межу, гіперглікемії натще – 5,6-6,9 ммоль / л (100-125 мг / дл)
- додатковий критерій - рівень глікованого гемоглобіну A1c (HbA1c) для діагностики предіабету.

Кілька досліджень показали слабку кореляцію між рівнем HbA1c і глюкозою натще та глюкозою плазми крові. Саме тому ефективність діагностики цукрового діабету або предіабету на основі гіперглікемії натще та глюкози в плазмі крові була поставлена під сумнів через нездатність цих показників зафіксувати патологію, пов'язану з діабетом, та ймовірність розвитку діабету в майбутньому.

Вимірювання рівня HbA1c стає на сьогодні важливим скринінговим тестом для підозри на предіабет, оскільки HbA1c відображує середній рівень цукру в крові за 90-120 діб і в ідеалі представляє гіперглікемію точніше, ніж рівень глюкози натще.

Таким чином, для встановлення діагнозу предіабету слід провести наступні дослідження (Рекомендації ADA 2018):

• рівень глюкози натще,
• пероральний глюкозо-толерантний тест,
• рівень HbA1c.

1. Рівень глюкози крові натще - натще означає не їсти або пити (крім води) протягом щонайменше 8 годин до тесту. Це дослідження, як правило, робиться першим, вранці, перед сніданком.

Результат
Норма: < 100 мг/дл (<5,6 ммоль/л)
Предіабет: 100 - 125 мг/дл (5,6-6,9 ммоль/л)
Діабет: ≥126 мг/дл (≥ 6,9 ммоль/л)

2. Оральний глюкозо-толерантний тест - це двогодинний тест, який перевіряє рівень глюкози в крові до і через 2 години після того, як вживається 75 г глюкози. Він показує лікарю, як організм метаболізує глюкозу.

Результат
Норма: <140 мг/дл (<7,8 ммоль/л)
Предіабет: 140 - 199 мг/дл (7,8-11,0 ммоль/л)
Діабет: ≥ 200 мг/дл (≥ 11,0 ммоль/л)

3. Hb A1C – є показником середнього рівня глюкози в крові протягом останніх 90 – 120 діб. Переваги призначення для діагностики цього аналізу полягають у тому, що пацієнтам не потрібно обмежувати себе в їжі перед здачею крові. Також не має значення час здачі аналізу.

Результат
Норма: <5,7%
Предіабет: 5,7 - 6,4%
Діабет: ≥6,5%

Ще одним клінічно значущим методом додаткового обстеження пацієнтів з підозрою на предіабет є визначення індексу HOMA (Homeostasis Model Assessment).

Індекс НОМА (Homeostasis Model Assessment) є основним діагностичним критерієм при встановлені рівня резистентності до інсуліну, а також дає можливість оцінити функціональну здатність β-клітин підшлункової залози.

Даний показник корелює з оцінкою резистентності до інсуліну та допомагає виявити інсулінорезистентність — стійкість до метаболічних ефектів інсуліну, включаючи його супресивні ефекти на ендогенну продукцію глюкози, стимулюючу дію на периферичне поглинання глюкози і синтез глікогену. Інсулінорезистентність знижує сприйнятливість периферичних тканин до інсуліну в середньому на 50%.

Тест є високочутливим і дозволяє виявити інсулінорезистентність навіть при нормоглікемії.
Визначається за формулою:

глюкоза натще × інсулін плазми/22,5

Оцінка результатів: до 3,0 – норма, вище 3,0 – фіксується інсулінорезистентність.

ПОШИРЕНІСТЬ ПРЕДІАБЕТУ

Було повідомлено про збільшення середнього рівня глюкози натще та поширеності діабету у розвинутих країнах, та у країнах, що розвиваються. Національний звіт Центру контролю та профілактики захворювань вказав, що 37% дорослих у США у віці старше 20 років та 51% старше 65 років, мали предіабет у 2009-2012 рр., який виявляли на підставі аналізу рівнів глюкози натще або рівня HbA1c.

За даними Американського національного центру профілактики хронічних захворювань та Підрозділу діабету за 2016 рік - лише у США майже 86 мільйонів дорослих мають предіабет, 90 % з яких не знали про цю проблему.

According to National Center for Chronic Disease
Prevention and Health Promotion Division of
Diabetes Translation- 2016, about 86 million US

За даними ВООЗ, захворюваність на діабет постійно зростає і становить серед людей старше 18 років 8,5% населення планети, в Україні — 9,1 % (чоловіки— 8,3 %, жінки — 9,7 %, за даними ВООЗ 2016 р.). Високу поширеність ЦД відзначено в країнах Близького Сходу: у Саудівській Аравії — 14,4 %, Сирії — 11,9 %, Лівані — 12,6 %, Лівії — 13,7 % .

На цьому тлі, за офіційною інформацією Міністерства охорони здоров’я України (МОЗУ), в Україні діабет діагностований приблизно у 3 % населення. Така різниця між даними ВООЗ і зафіксованим числом виявлених пацієнтів із гіперглікемією пояснюється лише неефективною діагностикою в нашій державі.

Статистики за частотою предіабету МОЗУ не наводить, хоча, за підрахунками МДФ, його поширеність становить приблизно 10 % серед дорослого населення країни. В Україні зареєстровано 1 млн 300 тисяч осіб, які страждають на цукровий діабет. З них лише 6,5 % хворі на діабет 1 типу. У половини хворих на діабет попередньо діагностували предіабет.

Міжнародна федерація діабету прогнозує збільшення поширеності предіабету до майже 5 мільярдів до 2035 року, при цьому, більшість пацієнтів не будуть знати про наявність в них захворювання.

РИЗИКИ ДЛЯ ПАЦІЄНТІВ, ПОВ'ЯЗАНІ З НАЯВНІСТЮ ПРЕДІАБЕТУ

Прогресування предіабету в діабет

Коефіцієнт переходу предіабету в діабет змінюється відповідно до характеристик популяції та критеріїв, що використовуються для визначення предіабету.
В абсолютних цифрах кількість хворих з діабетом зросла з 108 мильйонів в 1980 році до 422 мильйони в 2014 році.

2.2 млн випадків смертей обумовлені підвищеним рівнем глюкози в крові, щорічний показник виявлення цукрового діабету був 4-6% у тих, в кого було лише порушення толерантності до глюкози, 6-9% - у кого було лише підвищення глюкози натще, а при зміні обох показників - 15-19%.
В подальших звітах, проведених дослідженнях, річні показники переходу предіабету в діабет були подібними.

На думку експертної групи, постійні, а не епізодичні оцінки ризику більш корисні для прогнозування ризику розвитку діабету. Показано, що коефіцієнт ризику діабету, який базується на більш доступній змінній (наприклад вік, стать, етнічна приналежність, рівень глюкози натще, систолічний артеріальний тиск, рівень холестерину ЛПВЩ, ІМТ та діабет в анамнезі у батьків або братів і сестер) - мають більшу прогностичну цінність, ніж порушення толерантності до глюкози чи гіперглікемія натще. Тобто, якщо у батьків виявлено діабет, то діти знаходяться у групі високого ризику переходу предіабету в цукровий діабет.

Нефропатія та хронічна хвороба нирок при предіабеті

Кілька досліджень показали зв'язок підвищеного ризику виникнення хронічних захворювань нирок та ранньої нефропатії у хворих з предіабетом. Причинно-наслідковий зв’язок цих відносин залишається незрозумілим, оскільки це поєднання може бути пов'язане із збільшенням частоти цукрового діабету в цій групі або наявністю інших факторів, пов'язаних як з гіперглікемією, так і з нефропатією, а не з ефектом самого предіабету.

Нейропатія та предіабет

Предіабет, як відомо, пов'язаний з дисфункцією серцевої вегетативної активності, що проявляється зниженням варіабельності серцебиття, зниженням парасимпатичної модуляції серця та підвищенням поширеності чоловічої еректильної дисфункції.

Неінвазивна оцінка нервових проблем у пацієнтів з порушенням толерантності до глюкози показала:
• збільшення патологій, виявлених у чотирьох з п'яти серцево-судинних рефлекторних тестів,
• високу поширеність як гіперестезії, так і гіпостезій,
• підвищення порогу сприйняття тепла.

Також існує все більше доказів для демонстрації вищої частоти ідіопатичної полінейропатії, больової сенсорної нейропатії та нейропатії малих клітин серед людей, що страждають на предіабет з порушенням толерантності до глюкози.

Ці висновки свідчать про втягнення невеликих немієлінізованих нервових волокон, які відповідають за больову, температурну чутливість і регулюють вегетативну функцію під час того, як предіабет прогресує у цукровий діабет.

Ретинопатія та предіабет

Було встановлено, що майже 8 % учасників дослідження DPP із предіабетом мають дані про діабетичну ретинопатію.

Макросудинні захворювання

Предіабет асоціюється з підвищеним ризиком розвитку макросудинних захворювань. Дослідження показали збільшення поширеності ішемічної хвороби серця в осіб з предіабетом у порівнянні із пацієнтами без порушень вуглеводного обміну.

МЕНЕДЖМЕНТ ПРЕДІАБЕТУ

Існують декілька підходів до втручання при предіабеті.

Зміна способу життя

Зміна способу життя включає в себе модифікацію факторів ризику, що впливають на предіабет і цукровий діабет, шляхом націлення уваги на боротьбу з ожирінням, підвищення фізичної активності та на змін в харчуванні.

Два найбільших дослідження щодо профілактики діабету - DPP у Сполучених Штатах та (DPS) у Фінляндії з вивчення профілактики діабету - показали корисні наслідки після втручань у стиль життя.

У дослідженні DPP (США), після трирічного спостереження виявлено, що інтенсивні втручання в життя (ILS) призводять до зниження ризику діабету на 58%. ILS внесли зміни у харчування та фізичну активність, спрямовані на зменшення ваги. Це дослідження показало, що за кожен 1 кг зниження ваги хворого, ризик розвитку цукрового діабету в майбутньому був знижений на 16%.

У DPS (Фінляндія) переваги були визнані залежними від досягнення заздалегідь визначених цілей модифікації способу життя учасника. Дані цілі полягали у зменшенні ваги більше ніж на 5 %, загальному споживанні жирів, що складає менше 30 % від загальної енергії, споживання насичених жирів менше 10 % енергії, споживання волокон більше або рівно 15 г на 1000 ккал, а також фізичне навантаження більше ніж 4 години на тиждень.

Дієта, фізична активність або обидва методи для запобігання або затримки розвитку цукрового діабету 2 типу та пов'язаних з ним ускладнень у людей з підвищеним ризиком
Було проведено 12 рандомізованих контрольованих досліджень з 5 238 учасниками протягом 2-6 років. Учасники досліджень – особи з порушенням толерантності до глюкози (предіабет).
Одне дослідження порівнювало вплив лише дієти з впливом лише фізичної активності на розвиток діабету.

У 57 зі 130 учасників (44%) у групі лише з дієтою порівняно з 58 зі 141 учасників (41%) у групі лише з фізичною активністю розвинувся діабет 2 типу.

Два дослідження порівнювали фізичну активність зі стандартним лікуванням; в одному дослідженні у 58 з 141 учасника (41%) в групі фізичної активності розвинувся діабет, у порівнянні з 90 зі 133 учасників (68%) у контрольній групі; в іншому дослідженні у 10 з 84 учасників (12%) в групі фізичних навантажень розвинувся діабет, порівняно з 7 з 39 учасників (18%) у контрольній групі.

Одинадцять досліджень порівнювали «дієту + фізичну активність» із стандартним лікуванням. «Дієта + фізична активність» знизила ризик розвитку цукрового діабету 2 типу, що зустрічається в 315 з 2122 учасників (15%) в групі «дієта + фізична активність» у порівнянні з 614 з 2389 учасників (26%) у стандартній групі лікування.

Ані переваг, ані недоліків дієти або фізичних навантажень не виявлено.

Важливо! Залишається відкритим питання: предіабет всього лиш стан, що визначається лабораторною ознакою, або ж реальний фактор ризику розвитку цукрового діабету, на який можна вплинути лікуванням.

Фармакотерапія

В контексті лікування предіабету лікарі вивчали кілька груп протидіабетичних препаратів, таких як бігуаніди, тіазолідиндіони, інгібітори α-глюкозидази, аналоги GLP-1 та недіабетичні лікарські препарати та препарати проти ожиріння та баріатричну хірургію.
Метформін застосовується протягом кількох десятиліть для лікування цукрового діабету, і, як було зазначено, він має додаткові сприятливі результати, такі як зниження індексу маси тіла (ІМТ) та поліпшення рівня холестерину.

Колективні докази досліджень серед пацієнтів з порушенням толерантності до глюкози свідчать про зниження ризику на 45% щодо розвитку діабету 2 типу. Проте метформін виявився менш ефективним, ніж зміна способу життя в ході одного судового процесу в США, але в індивідуальному дослідженні (IDPP) він був визнаний так само ефективним, як зміна способу життя.

Було виявлено, що метформін більш рекомендований людям з високим ІМТ та вищим рівнем глюкози натще. Метформін також вивчався у дітей з ожирінням декількома дослідниками. Колективні дані свідчать про невелику користь від зниження ІМТ внаслідок зміни стилю життя, в той час якщо вигода і була статистично значимою, то її визнавали лише короткостроковою, з найбільшою користю при тривалості змін протягом 6 місяців і без різниці при їх тривалості 12 місяців.

Глітазони є синтетичними лігандами для пероксисомних проліфератор-активованих рецепторів-γ. Вони збільшують поглинання і використання глюкози в периферичних органах та зменшують глюконеогенез у печінці, тим самим зменшуючи резистентність до інсуліну.

При проведенні подвійної сліпої плацебо-контрольованої оцінки зниження рівня діабету за результатами медикаментозного дослідження з раміприлом та розиглітазоном було встановлено, що розиглітазон ефективно знижує ризик захворювання на цукровий діабет на 60% протягом 3-х років, але пов'язаний зі значними побічними ефектами, такими як додаткова середня вага 2,2 кг у групі втручання у порівнянні з контрольною та більш високою частотою серцевої недостатності (0,5% проти 0,1%) та загальними серцево-судинними проявами (2,9% проти 2,1%).

Було виявлено, що піоглітазон знижує ризик діабету на >70% у людей з ожирінням та порушенням толерантності до глюкози у дослідженні ACT NOW. Деякими додатковими перевагами були зменшення діастолічного артеріального тиску, зменшення товщини інтими сонних артерій та збільшення холестерину ЛПВЩ, але це було пов'язано із збільшенням приросту маси тіла (приблизно на 3 кг більше, ніж плацебо) та набряком (13% проти 6% в контрольній групі).

У недавньому канадському дослідженні з оцінки нормоглікемії, низький вміст комбінації розиглітазону та метформіну був протестований проти плацебо, щоб з'ясувати, чи буде комбінована терапія низькою дозою знижувати частоту діабету 2 типу з меншим ризиком побічних ефектів. Дебют цукрового діабету спостерігався у значно меншої кількості осіб у активній групі лікування (14%), ніж у групі плацебо (39%). Відносне зниження ризику становило 66%, а абсолютне зниження ризику становило 26%, а 80% суб'єктів у групі лікування повернулися до нормоглікемії порівняно з 53% у контрольній групі, але у суб'єктів активної групи лікування спостерігали часті повідомлення про діарею (16 % проти 6% у контролі).

В цілому існують проблеми з безпекою тіазолідиндіону, такі як збільшення маси тіла, токсичність для печінки, підвищений серцево-судинний ризик та можливий зв'язок з раком сечового міхура, що обмежує використання цих посередницьких препаратів для лікування предіабету.

Інгібітори α-глюкозидази, такі як акарбоза та воглібоза, подовжують загальний час перетравлення вуглеводів і зменшують швидкість абсорбції глюкози, що зменшує постпрандіальний ріст глюкози в крові. У дослідженні STOP-NIDDM було встановлено, що акарбоза знижує відносний ризик діабету на 25% у пацієнтів з порушенням толерантності протягом 3,3 років після спостереження. Лікарський засіб був пов'язаний з кількома шлунково-кишковими побічними ефектами, такими як метеоризм та діарея, і 31% учасників які приймали акарбозу вибули до закінчення дослідження.

Японські дослідники виявили зниження ризику захворюваності на цукровий діабет на 40% у пацієнтів високого ризику з IGT з воглібозою протягом 48-тижневого періоду. Відзначено, що воглібоза має подібний побічний ефект, як акарбоза, але лише 7% пацієнтів припинили використання препарату через побічну дію.

Інгібітори дипептидилпептидази (DPP) -4 та аналоги глюкагонподібного пептиду (GLP) -1 для профілактики або затримки розвитку цукрового діабету 2 типу
Проведено 7 рандомізованих контрольованих досліджень з 2702 учасниками з предіабетом, тривалістю від 12 тижнів до 160 тижнів.
Інгібітори DPP-4 не знижують ризик розвитку цукрового діабету 2-го типу порівняно з плацебо.
Аналоги GLP-1 повторюють фізіологічні ефекти GLP-1, вони, як показано, збільшують секрецію постпрандіального інсуліну, пригнічують глюкагон і вироблення глюкози в печінці, уповільнюють спорожнення шлунка та знижують апетит.
У великому дослідженні GLP-1-аналога ліраглутіду, даного у дозі, призначеній для людей з ожирінням (3,0 мг), розвиток цукрового діабету 2 типу було затримано: у 26/1472 (1,8%) учасників з групи, що отримувала ліраглутід в порівнянні з 46 / 738 (6,2%) учасників, з гурпи, що отримувала плацебо, мали діабет 2 типу після 160 тижнів.
З іншого боку, 970/1472 (66%) учасники з групи ліраглутіду порівняно з 268/738 (36%) учасниками з групи плацебо спостерігалось зниження до норми рівня глюкози.

Це дослідження було продовжено ще на 12 тижнів без лікування, а у п'яти додаткових учасників розвинувся діабет у ліраглутидній групі порівняно з одним учасником групи плацебо. Після 12 тижнів без лікування 740/1472 (50%) учасників ліраглутидної групи у порівнянні з 263/738 (36%) учасниками групи плацебо мали нормальний рівень глюкози.

Це означає, що для того, щоб уникнути діабету 2-го типу у людей з ожирінням і предіабетом, потрібно постійно приймати цей препарат. Проте, через можливі побічні наслідки, питання постійного застосування ліраглутиду залишається відкритим. Найпоширенішими побічними ефектами цих препаратів є нудота та блювання, і їх ін’єкційний шлях введення.

Використання препаратів для лікування ожиріння.

Орлістат також вивчався в контексті предіабету. Орлістат - це інгібітор ліпази шлунково-кишкового тракту, який використовується для лікування ожиріння, який діє шляхом пригнічення поглинання жирів приблизно на 30%. Дослідження показали, що протягом періоду спостереження - 1,5 роки, застосування Орлістату у поєднанні з низькокалорійною дієтою пов'язане з більшою втратою ваги в порівнянні з плацебо (6,7 кг проти 3,8 кг) та зниженням коефіцієнта переходу від порушення толерантності до глюкози до власне діабету (7,6% проти 3,0%) у дорослих із ожирінням.

Чи можуть цукрознижувальні засоби - стимулятори секреції інсуліну - запобігти або відстрочити розвиток цукрового діабету 2 типу та його ускладнень у осіб з підвищеним ризиком розвитку цього захворювання?
Також були проведені дослідження цукрознижуючих препаратів двох груп – похідні сульфонілсечовини (глібенкламід, глімепірид, гліказид) та меглітиніди (натеглінід, репаглінід). Результати рандомізованих контрольованих випробувань, тривалістю не менше 12 тижнів, в яких порівнювали стимулятори секреції інсуліну з іншими цукрознижувальними засобами, плацебо або відсутністю втручання:

• Декілька учасників померло після лікування препаратами сульфонілсечовини.
• Препарати сульфонілсечовини (велика частина доказів стосувалася глімепіриду) не знижували ризик розвитку цукрового діабету 2 типу в порівнянні з плацебо.
• Ні в одному дослідженні препаратів сульфонілсечовини не повідомляли про серйозні побічні ефекти, нефатальних серцевих напади та інсульти, серцеву недостатність, інші ефекти, пов'язані зі зниженням якості життя.
• Тільки в одному дослідженні були представлені дані по аналогу меглітиніду (натеглінід). Не знайдено переконливих доказів щодо смертей з будь-яких причин, ризику розвитку цукрового діабету 2 типу або серйозних побічних ефектів.

Баріатрична хірургія

Баріатрична хірургія включає в себе різні процедури, спрямовані на те, щоб створити неприйнятний, обмежувальний стан або комбінацію їх обох, з ціллю обмеження споживання калорій. Процедури, що часто використовуються, включають в себе обхідний анастамоз - Roux-en-Y, лапароскопічне накладання регульованої шлункової стрічки, рукавну гастректомію та дуоденальний перемикач з біліопанкреатичним відводом. В шведському дослідженні проблеми ожиріння було встановлено, що баріатрична операція призводить до стійкої втрати ваги (23,4% на 2 роки і 16,1% за 10 років) та відносний ризик зменшення діабету в порівнянні з контрольною групою на 75%.

Баріатрична хірургія також була пов'язана з меншим рівнем 2-річного та 10-річного розвитку цукрового діабету 2 типу, серцево-судинних захворювань та зменшенням кількості серцево-судинних смертей у дорослих із ожирінням. Попереднє дослідження продемонструвало, що після шлункового шунтування, 78% пацієнтів з попереднім діабетом та 98% пацієнтів з порушенням толерантності повернулися до нормоглікемії.

ПЛЮСИ ТА МІНУСИ СУЧАСНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПРЕДІАБЕТУ

Обґрунтування втручань у хворих з предіабетом включає наступне:

• запобігання розвитку цукрового діабету,
• запобігання наслідкам діабету
• та запобігання наслідків власне предіабету.

Кілька дослідницьких робіт показали успіх втручань, призначених для лікування предіабету та стійке зниження захворюваності на діабет.

Дослідження CDQDPS із модифікацією способу життя та 20-ти річним спостереженням показало, що відносне зменшення ризику ретинопатії становить приблизно 50%, однак між групами з проведеною модифікацією та контрольною немає різниці у ризику розвитку інших мікросудинних ускладнень, таких як нейропатія та нефропатія.

Докази щодо впливу на макросудинні ускладнення є суперечливими. Профілактичний Проект в Мальмі з 12-ти річним спостереженням показав зниження смертності у осіб з порушенням толерантності після довготривалої програми модифікації способу життя, з акцентом впливу на харчування та фізичну активність, але це не було рандомізованим випробуванням. Колективні докази всіх рандомізованих контрольних досліджень серед суб'єктів предіабету із впливом на спосіб життя та з медикаментозними втручаннями в недавньому метааналізі показали, що ці втручання призвели до зниження ризику інсульту, але не призвели до зниження ризику смертності від усіх причин, серцево-судинної смерті або інфаркту міокарда протягом середнього періоду спостереження 3,8 роки.

Незважаючи на те, що нинішні дані свідчать про ефективність кількох методів лікування, що стосуються профілактики прогресування діабету, довгострокові переваги мікросудинних або макросудинних ускладнень залишаються суперечливими.

Немає жодних доказів того, що раннє втручання краще, ніж пізня інтервенція, і довготривалі дослідження, присвячені оцінці вартості та корисності, а також довгострокових результатів, пов'язаних з тим, з чого починатиметься корекція глікемії, бракує.

Більшість опублікованої літератури та керівних принципів підтверджують, що заходи спрямовані на зміну способу життя, харчування та підвищення фізичної активності, повинні бути основою терапії для профілактики діабету у пацієнтів з предіабетом.

Незважаючи на те, що втручання в спосіб життя є безпечними та має ефективну дію у профілактиці діабету, ці програми не відшкодовуються більшістю планів медичного страхування.

Існує все більше доказів, що підтверджують ефективність фармакотерапії та підтримують його використання у дорослих з предіабетом. Завдяки сприятливому довгостроковому профілю безпеки та позитивним результатам при застосуванні метформіну такі організації, як ADA, рекомендували застосування метформіну у деяких осіб з високим ступенем ризику, але кінцеву точку фармакотерапії ще не визначено.

Концепція предіабету або його лікування не систематично вивчалася у дітей з предіабетом. Довготермінову дію загальних препаратів, що застосовуються в предіабетичному періоді, на розвиток пубертатного періоду у дітей не вивчено. Крім того, у дітей, через резистентність до інсуліну, пов'язаної з пубертатом, захворюваність на цукровий діабет може бути назавжди завищеною. Немає доказів щодо довгострокової ефективності, а також безпеки використання фармакотерапії у дітей з предіабетом.

ВИСНОВКИ

1. Медиками доведено, що існує потреба в систематичній оцінці наявності у людини предіабету і, якщо це можливо, максимально раннім втручанням для запобігання переходу в діабет та виникнення ускладнень.

2. Критерії, що використовуються для діагностики предіабету, потребують уточнення відповідно до довгострокових медичних результатів, але сучасним скринінговим тестом для виявлення та контроля перебігу предіабету на зміну тесту глюкози натщесерце приходить глікований гемоглобін (HbA1c).

3. В даний час немає конкретних доказів для формулювання клінічних рекомендацій для менеджменту предіабету. В той же час:

• модифікація способу життя залишається важливою частиною профілактики діабету
• використання фармакотерапії повинно бути обумовлене індивідуальним підходом