CDC’s Guideline for Prescribing Opioids for Chronic Pain призначений для полегшення спілкування між лікарем та пацієнтам про ризики та переваги опіоїдної терапії при хронічному болі, тут висвітлена інформація про безпеку та ефективність лікування болю та зменшення ризиків, пов'язаних з тривалою терапією опіоїдами, включаючи розлад вживання опіоїдів та передозування.
Рекомендації не призначені для пацієнтів з раком, та тих, які отримують паліативну допомогу або при смерті.
КОЛИ СЛІД РОЗПОЧИНАТИ ЗАСТОСУВАННЯ ОПІОЇДІВ
1. При хронічному болі віддають перевагу нефармакологічній терапії та неопіоїдній фармакологічній терапії. Лікарі повинні розглядати опіоїдну терапію лише за умови очікуваної користі від нього як для лікування болю, так і для поліпшення функцій організму, що переважає ризик для пацієнта. Опіоїди слід поєднувати з нефармакологічною терапією та неопіоїдною фармакологічною терапією.
2. Перед початком опіоїдної терапії хронічного болю лікарям слід встановити цілі лікування для всіх пацієнтів, у тому числі реалістичні цілі щодо зменшення болю та поліпшення функцій органів. Слід розглянути питання припинення опіоїдної терапії, якщо ризики від опіоїдів перевищуватимуть користь. Лікарі повинні продовжувати опіоїдну терапію лише за наявності клінічно значущого поліпшення болю та функцій, які переважають над ризиком.
3. Перед початком та, періодично, під час опіоїдної терапії лікарі обговорюють з пацієнтами відомі ризики та реальні переваги опіоїдної терапії та відповідальність зі сторони пацієнта та лікаря.
ВИБІР ОПІОЇДІВ, ДОЗУВАННЯ, ПОТРЕБИ, ПОЧАТОК ТА ЗАКІНЧЕННЯ ПРИЙОМУ
4. Приступаючи до опіоїдної терапії хронічного болю, рекомендовано призначати опіоїди негайного вивільнення замість опіоїдів пролонгованої/тривалої дії.
5. Клініцисти повинні призначити найменшу ефективну дозу на початку лікування. Необхідно бути обережними при призначенні будь-якої дози опіоїдів, слід ретельно переглядати докази індивідуальних переваг та ризиків при розгляді збільшення дозування до ≥50 мг морфіну (MME)/добу, і слід уникати збільшення дозування до ≥90 ММЕ на добу або ретельно обґрунтовувати рішення про титрування дозування до ≥90 ММЕ / добу.
6. Тривале вживання опіоїдів часто починається з лікування гострого болю. Якщо опіоїди застосовуються при гострих болях, необхідно призначити найменшу ефективну дозу опіоїдів негайного вивільнення і призначати їх не більше, ніж потрібно. Зазвичай, достатньо менш ніж триденного прийому опіоїдів; рідко є потреба у прийомі протягом 7 днів.
7. Клініцисти повинні оцінювати користь та шкоду для пацієнтів протягом 1 - 4 тижнів від початку терапії опіоїдами при хронічному болі або збільшенні дози. Слід оцінювати користь та шкоду тривалого лікування пацієнтів кожні 3 місяці або частіше. Якщо користь не перевищує ризики від тривалої опіоїдної терапії, потрібно оптимізувати інші методи терапії та працювати з пацієнтами на зниження дозування та припинення прийому опіоїдів.
ОЦІНКА РИЗИКУ ТА ШКОДИ ВІД ОПІОЇДНОЇ ТЕРАПІЇ
8. Перед початком та, періодично, під час продовження опіоїдної терапії клініцистам слід оцінити фактори ризику шкоди, пов'язаної з опіоїдами. Бажано включити в план менеджменту зменшення ризику, у тому числі розглянути застосування налоксону, коли є фактори, що підвищують ризик передозування опіоїдів, такі як передозування або порушення вживання опіоїдних речовин у анамнезі, прийои доз ≥50 ММЕ / добу, або одночасне застосування бензодіазепінів.
9. Лікарі повинні переглянути історію пацієнта перед виписуванням хворому речовин з програми моніторингу лікарських засобів за рецептом (PDMP) для визначення даних чи отримує пацієнт опіоїди або небезпечні комбінації, які сприяють високому ризику передозування. Лікарям слід переглянути дані PDMP, перед початком опіоїдної терапії хронічного болю та періодично під час опіоїдної терапії для хронічного болю, починаючи від кожного рецепта, і так кожні 3 місяці.
10. Призначаючи опіоїди при хронічному болі, слід виконувати аналіз сечі на наркотики перед початком терапії та розглянути питання про подібний тест щонайменше щорічно для оцінки призначених ліків, а також інших контрольованих ліків та заборонених наркотиків.
11. Кліністи повинні уникати призначення опіоїдних препаратів та бензодіазепінів одночасно, якщо це можливо.
12. Лікарі повинні запропонувати або організувати обґрунтоване доказами лікування (як правило, медикаментозне лікування бупренорфіном або метадоном у поєднанні з поведінковою терапією) для пацієнтів із розладом вживання опіоїдів.
Джерело: https://bit.ly/2OM2y5U
