Менінгококова інфекція (МІ) — антропонозне інфекційне захворювання, що передається повітряно-крапельним шляхом і має різні клінічні прояви (від безсимптомного носоглоткового носійства до генералізованих форм із високою летальністю).

Захворюваність

МІ є тяжкими, переважно дитячими захворюваннями. Щороку в світі реєструють близько 300 000–500 000 випадків МІ, зокрема 30 000–50 000 з летальним кінцем. На одного хворого генералізованою формою МІ припадає 20 000–50 000 носіїв збудників. Найвищий рівень захворюваності — серед дітей віком до 1 року. Зокрема, 2019 р. в Україні було зареєстровано 299 випадків МІ (50 — у дітей віком до 1 року).

Захворювання на МІ фіксують в усьому світі. Найпоширеніша МІ в Африці, на південь від Сахари, на території від Сенегалу до Ефіопії. В окремих країнах цього «менінгітного поясу» в роки епідемічних підйомів захворюваність досягала 200–500 на 100 000 населення.

Епідеміологія

Збудником МІ є менінгокок (Neisseria meningitidis) — грамнегативний диплокок, що знаходиться переважно внутрішньоклітинно. Виявлено 13 серогруп Neisseria meningitidis, 6 з яких (A, B, C, W, X і Y) можуть спричиняти епідемії.

У навколишньому середовищі бактерія нестійка і швидко гине поза організмом людини.

Джерелом інфекції є люди — носії збудника, які виділяють менінгококи і не мають запальних змін у носоглотці, або ж хворі на гострий назофарингіт і генералізовані форми МІ.

Збудник передається із краплями слизу під час кашлю, чхання, розмови. Близький тривалий контакт з інфікованою людиною-носієм спричиняє поширення хвороби.

Клініка

Інкубаційний період триває 1–10 днів і в середньому становить 4 дні.

Основними клінічними ознаками МІ є менінгіт і сепсис. Менш поширені — артрит і пневмонія. Менінгіт часто супроводжує тріада симптомів: лихоманка, головний біль і ригідність потиличних м’язів. Досить часто наявні сплутана свідомість, нудота, блювання, світлобоязнь.

Менінгококовий сепсис (менінгококцемія) характеризується лихоманкою і геморагічним висипом. Часто супроводжується септичним шоком, порушенням згортання крові (ДВЗ-синдром) та поліорганною недостатністю.

МІ можуть діагностувати під час клінічного огляду хворого і подальших лабораторних досліджень змивів з носоглотки, мокротиння, крові, спинномозкової рідини.

Природна сприйнятливість людей висока, але наслідки інфікування залежать як від властивостей збудника (вірулентності), так і від резистентності ураженого організму. Після перенесеної хвороби відзначають тривалий імунітет.

Лікування

Вчасна й адекватна терапія дає змогу врятувати життя пацієнта і зумовлює сприятливий прогноз. Головним у лікуванні при МІ є усунення причин розвитку захворювання.

Профілактика

Основним профілактичним заходом МІ є раннє виявлення та ізоляція хворих, санація виявлених бактеріальних носіїв, дотримання правил особистої гігієни, санітарно-освітня робота серед населення. У період сезонного підвищення захворюваності слід обмежити відвідування місць із великим скупченням людей.

Специфічна профілактика МІ актуальна у країнах з високими показниками захворюваності. Планова вакцинація проти цієї інфекції включена до національних календарів щеплень Бельгії, Великої Британії, Ірландії, Ісландії, Іспанії, Нідерландів, Німеччини тощо.

В Україні щеплення від МІ належить до рекомендованих. Вакцинацію дорослих і дітей з метою профілактики, а також за епідемічними показаннями здійснюють відповідно до Наказу МОЗ від 11.08.2014 р. № 551 «Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні».