В Україні майже не залишилося сімей, які не втратили би через напад російської армії когось із рідних, знайомих, колег чи друзів. І ця війна, несправедлива і загарбницька, вже спричинила чималий вплив на психічне здоровʼя всіх нас. Тож маємо пильнувати, щоби мінімізувати травмування людини, тим паче похилого віку, від трагічної звістки.
У «Довіднику безбар’єрності», розробленому Оленою Зеленською в межах ініціативи «Без бар’єрів» психологиня, експертка з теми емоційного інтелекту і комунікації Юлія Павлова дає такі поради:
1. Не тягнути довго з розмовою
Людина все одно відчуває, що щось негаразд. А чим довше не буде звістки про втрату, тим більше тривожності, розпачу чи страхів з’явиться у людини. Оптимальний період часу: коли ви вже достатньо спокійні, щоби говорити, проте не пізніше 12-24 годин.
2. На момент сповіщення хтось має бути поруч з людиною
Тож, якщо ви не маєте змоги говорити з людиною особисто, а лише телефоном, знайдіть когось, хто буде поряд із нею під час розмови. Якщо такий варіант неможливий – будьте готові зателефонувати до «швидкої» чи інших служб допомоги у разі, якщо людина втратить свідомість чи їй стане зле.
Завчасно дізнайтеся номери телефонів екстрених служб у населеному пункті, де мешкає літня людина.
3. Повідомляти треба чітко, без зайвих емоцій
Як би складно не було, говоріть чітко й без емоцій: «Мені шкода, (ім’я) загинув/-ла». Повідомте причину загибелі без деталей.
4. Дайте час на сприйняття важкої новини
Витримайте паузу, якщо людина в шоковому стані. Якщо є миттєва реакція (крик, ридання), дайте 3-5 хвилин на цей первинний вихід горя. Якщо відбувається заперечення («не може бути», «ти жартуєш»), дайте 3-5 хвилин на усвідомлення. Не відповідайте, нічого не кажіть, просто дайте інформації бути прийнятою.
5. За потреби надати допомогу
Після перших п’яти хвилин шоку чи іншої сильної реакції – надайте допомогу або попросіть тих, хто поруч, принести людині води, серветки, посадити або вкласти її. Якщо людина не заперечує – обійняти, взяти за руку, дати зрозуміти, що ви поруч. Якщо це телефонна розмова, кажіть про те, що ви поруч, і зачекайте, поки співрозмовник/-ця зможе говорити.
6. Зберігайте контакт, підтримуйте
Коли людина зможе говорити або трохи прийде до тями, запитайте, чи хоче вона пити, чи не холодно їй. Можливо, треба дати заспокійливе або ліки.
Від шоку і стресу може початися лихоманка, тремтіння, тому будьте готові укрити людину, обійняти чи дати ковдру. Якщо ви не поруч – попросіть її укритися чи тепліше вдягтися, зробити собі чаю. Супроводжуйте голосом її дії. Ваш голос має бути спокійним і впевненим наскільки це можливо.
7. Упевніться, що можете залишити людину на самоті
Перепитайте людину, чи можете ви залишити її саму, якщо у вас немає змоги бути поруч або лишити з нею когось. Якщо ви фізично в одному просторі – залиште біля неї воду, ліки, ковдру, телефон, аби набрати вас за потреби.
8. Тримайте контакт
Якщо людина залишається сама, кожні 2-3 години перевіряйте дзвінком чи текстовими сповіщеннями, як вона почувається і чим займається. Просіть її принести собі води, ліків, лягти під ковдру чи тепло одягнутися. Будьте на зв’язку, поки вона робить ці дії.
Якщо треба повідомити про загибель близьких незнайомій вам літній людині, обов’язково дізнайтеся, чи є хтось поруч із нею або чи є люди, до яких вона може звернутися за підтримкою і допомогою.
Якщо маєте можливість – дізнайтеся номер телефону і принаймні 2-3 дні пишіть смс чи робіть короткі дзвінки, аби перевірити, як вона. Якщо такої змоги немає, а людина залишається сама, знайдіть контакт волонтера чи когось небайдужого з кола своїх знайомих, хто зможе це робити, питати про самопочуття, нагадувати про їжу, сон і теплий чай.
Піклуймося й підтримуємо один одного. У нашій єдності – наша сила!
